“Чого “Мамет”? Ой, це смішна історія! Як в армію пішов, то волосся поголив. Дружина каже, якщо налисо поголився, то хоч бороду відпусти. Я і відпустив. А вже як сюди, на позицію потрапив, то місцеві прозвали Маметом”, — каже навідник САУ Денис.

Хлопець так і випромінює позитив. Побратими кажуть — це тому, що він тільки пів року у війську і ще “не вкурив, куди потрапив”. На перший погляд, служба у їхнього розрахунку дійсно не з легких. Їхню позицію можна спокійно назвати “Відлюдник”. Навколо — пагорби вкриті густим змішаним лісом. Зв’язку із зовнішнім світом майже немає. Зі звуків цивілізації тільки шипіння “радєйки” та гудіння мотору ворожої Зали (Zala). З розваг — щоденний виїзд на бойові рубежі для відпрацювання по районам накопичення ворога. І так, безвилазно, цілий рік, окрім 15 діб відпустки. Наче і нема причин бути веселим. Але Мамет так не вважає.

“Я завжди за будь-яку двіжуху. Дійсно подобається все це, не брешу. Мене взагалі сестра в армію привела. Вона сама військова і під Бахмутом була, і під Соледаром — весь цей двіж пройшла. Каже, давай до нас, в ЗСУ. Я довго не думав”.

Першим двом дітям Дениса не виповнилось і року, коли він підписав контракт. Третій народився вже під час служби.

“Я би міг і не іти в солдати. Привід — є. Але якось мене пре все це. Я навіть не уявляю собі, щоб я знову повернувся на стару цивільну роботу. Це вже якось несерйозно”.

До війська Мамет дуже довго працював у ресторанному бізнесі. Каже стомився від цього — хоче дорослої чоловічої роботи.

“Мій план — залишатися у війську, рости тут. Я в “учебці” саме на артилериста навчався. Хочу далі цей фах опановувати. Спочатку по сержантській лінії піду, а там і в офіцери може візьмуть. “Вишка” для офіцерства потрібна, але нічого — знаю хлопців, які прямо на позиціях освіту отримують”.

Мамет каже, що його життєвий принцип — бути відкритим до всього нового, сміливо пірнати у невизначеність.

“У мене так завжди було. Пам’ятаю, в школі прийшов до нас якось тренер набирати команду з регбі. Це в нульові було. Я навіть слова такого “регбі” тоді не знав. Але сказав, що буду займатися. За пів року вже був без чотирьох передніх зубів, але з кубком чемпіона України, — сміється Денис. — Так і з військом буде. Раз я вже в цю двіжуху вліз, маю ставати кращим. Навіть якщо пару зубів загублю по дорозі.”