Перша ночі. Цей сигнал вириває екіпаж з короткого, тривожного сну.
Надворі -11, але через пронизливий вітер відчувається як всі -20. Це третя доба в режимі нон-стоп: зміни по 14 годин, виїзди, короткі повернення на базу — очі болять від монітора, руки змерзлі, ноги німіють, постійно хочеться спати.
Екіпаж висипає надвір. Усі запаковані по повній: на кожному по сім шарів одягу — від термобілизни до флісів і бушлатів. На ногах — важкі, перевірені брудом і морозом зимові «Талани». Рухатися в цьому скафандрі незручно, але це єдиний спосіб не задубіти за довгими годинами бойової роботи.
У замкненому просторі, на фоні хронічної втоми, повітря часто наелектризоване. Психіка, виснажена безсонними ночами, «іскрить» від дрібниць. Хтось не помив за собою посуд, хтось занадто голосно сьорбає чай, хтось просто мовчить, і це теж може дратувати. У тісному побуті злагодженість кожного колективу має пройти перевірку часом.
Але все змінюється в той момент, коли лунає сигнал бойової готовності.
Тут, під чорним крижаним небом, стається миттєва трансформація. Всі побутові тертя, образи й роздратування залишаються в теплій хаті. На морозі вмикається зовсім інший режим.
Холод намагається пробитися крізь всі сім шарів одягу. Пілот береться за пульт, періодично потираючи руки, щоб хоч трохи зігрити їх. Робота йде за планом, кожна ланка екіпажу має свою визначену роль. Кожен рух вже давно відточено до автоматизму.
Жодних зайвих слів чи суперечок. Це вже не група втомлених людей, а єдиний монолітний організм, де кожен відчуває дії побратима на рівні інстинкту. Попри втому, попри довгі чергування на морозі, попри постійну високу відповідальність, яку несуть вартові нашого неба.
Низький старт. Небо гуде. «Симаргл» почали полювання на «шахеди».
