«Анубіс» — звучить грізно. Цей позивний на честь давньоєгипетського провідника у потойбіччя закріпився за Дмитром ще під час строкової служби. Тоді це була командирська «примха долі», звичайний жарт, який з роками набув нового сенсу.
Після строкової служби Дмитро мав з’явитися до ТЦК після досягнення 25-річчя. Коли цей час настав, події розгорталися швидко: проходження ВЛК за дві години, бойова повістка, неявка і вже за дві доби — оголошення в розшук. Представники ТЦК прийшли безпосередньо на його робоче місце — у суші-бар, де він працював сушистом.
Втім, військова справа для Анубіса не є чимось невідомим — за плечима був досвід у спецроті Нацгвардії. Після призову він хотів доєднатися до спецпідрозділу Кракен, але тоді через повільність бюрократії не вийшло.
Зараз Дмитро служить в 2 мехбаті Президентської бригади: «Це суперова бригада, мені тут подобається». На полігоні займається інтенсивною бойовою підготовкою: навчальні стрільби у двійках, штурм траншей, відпрацювання засідок.
Але тактика — це лише половина справи. Дмитро переконаний: на війні головне — це люди поруч. «Спілкуватися з побратимами, дізнаватися про них більше — це зараз найважливіше. Бо це єдині люди, на кого ти зможеш покластися у найважчий момент», — каже Анубіс.
Ворог для Дмитра — це особиста образа і порушник його спокою. «Я їх сюди не кликав, тому вони мені тут не треба», — каже Анубіс. Тому й мрія про перемогу дуже земна: повернути всі території, назавжди закрити кордони з противником і нарешті спокійно піти відпочивати з друзями.
