Восьмого березня 2022 року я зробив дружині “подарунок”. Замість квітів — повістка. Дев’ятого я вже був у навчальному центрі, — розповідає Васильович про свій шлях у війську.
Васильович виконує обов’язки зампотеха 7-ї роти 3-го механізованого батальйону. Його надзадача №1 — утримувати весь ротний транспорт в стані придатному до експлуатації. Надзадача №2 — організовувати доставку бійців на позиції і з позицій у максимально швидкий і безпечний спосіб.
Чому “над”-задачі? — Бо часто умови складаються такі, що виконати всі ці “над” просто неможливо. Але він і його хлопці виконують. Як їм це вдається? — Чоловік каже, що служба загартовує, вчить мислити нестандартно, знаходити вихід там, де його, на перший погляд, нема.
Після мобілізації Васильович потрапив у зовсім “зелений” батальйон. Людей з бойовим досвідом майже не було. Чоловік згадує цей період служби як один з найважчих.
“Ми копали “метрополітени” в землі, щоб вижити. Носили ті кляті палі для укріплень вночі, перед самими очима ворога. Дистанція — 400 метрів, і ти знаєш, що вони в “теплак” на тебе дивляться. Це було жорстко, страшно, але це нас загартувало”.
Але є ситуації на фронті ще складніші, каже Васильович. Коли гинуть побратими. А потім — тобі дзвонять їх рідні, які ще не знають цього. В такій телефонній розмові із рідними загиблого побратима Васильович фізично не зміг сказати їм правди.
“Це жахлива дилема. Сказати правду по телефону — означає, можливо, вбити людину цією новиною. Дати надію — означає змусити її страждати довше. Я вважаю, що такі речі не можна повідомляти по телефону. Це має робити хтось підготовлений, можливо, навіть з лікарем поруч. Це неймовірно важкий тягар”.
Чоловік зізнається, що він дуже втомився за майже чотири роки на війні.
“Що мене тримає? — Сім’я. У мене дві доньки — п’ять і вісім років. Коли я приїхав у першу відпустку, молодша мене не впізнала, тікала. Це розриває серце. Їхні малюнки висять у мене на стінах у нашому тимчасовому житлі, а ще кілька — я завжди ношу у рюкзаку. Це моє нагадування, заради кого я тут”.
Васильович каже, що для нього перемога — це не просто повернутися додому.
