Після проходження підготовки в навчальних центрах новоприбулі бійці Президентської бригади обовʼязково проходять адаптаційний курс уже в своїх підрозділах. Саме тут починається справжня робота: формальні знання перевіряються практикою, а базові навички доводяться до реального бойового рівня.
«Те, що боєць має ВОС-100, не означає, що він якісно підготовлений. Рівень, з яким вони приходять, — низький. Ми їх фактично перенавчаємо і перевиховуємо», — говорить інструктор Вʼячеслав із позивним «Столиця».
Два тижні інтенсиву включають вогневу, тактичну й інженерну підготовку, протидію дронам, роботу в окопах і міській забудові. Відпрацьовують динамічну стрільбу в парах, перезарядку в русі, групові дії з залученням кількох відділень.
«Мене реально вразило, що багато хлопців добре стріляють. Давно такого не бачив — щоб люди без досвіду показували такий результат. Не кожен може впевнено вразити ціль на 300 метрів із АКС-74У», — відзначає Столиця.
Окремий блок — тактика і зачистка окопів. Тут використовують страйкбольні приводи, щоб створити відчуття реальної загрози.
«Колись бійці йшли “вхолосту“, просто вистрибували з-за кутів. А тут починають думати — бо є ризик, що по них “прилетить“», — пояснює інструктор із позивним «Омут». За його словами, кулька працює краще за лазертаг: видно траєкторію, і мозок вмикається швидше.
Разом із прогресом інструктори відкрито говорять і про проблеми: неправильне використання спорядження, відсутність контролю боєкомплекту, страх перед бойовими патронами.
«Магазини по кишенях, сумка скидання висить як сосиска — через це люди втрачають дорогоцінний час, якого під час бою може і не бути», — каже інструктор Сергій із псевдо «Майкл». Він також відзначає важливість психологічної підготовки в умовах бойового стресу.
«Багато хто налаштовує себе на поразку перед важким завданням — це невірно, — зазначає Майкл, — ви ж ще не спробували нічого, а вже соплі намотали».
Попри низьку стартову базу, більшість новобранців демонструють бажання вчитися й швидко змінюються.
«Вони працюють». Дивляться, помиляються, виправляються. І вчаться не лише на своїх помилках, а й на помилках побратимів», — підсумовує Омут.
