Позивний Єгора — «Росомаха». Він головний сержант взводу батальйону безпілотних систем Президентської бригади. До підрозділу приєднався ще тоді, коли це було невелике відділення РУБпАК, яке з часом виросло у взвод, потім у роту, а сьогодні це повноцінний батальйон.

Перший контракт Єгор підписав у 2017 році з, тоді ще, Президентським полком. Після його завершення кілька років жив цивільним життям — повернувся до ресторанного бізнесу, яким займався до армії. У березні 2022-го знову пішов на службу: у складі розвідувально-ударного батальйону пройшов Харківський контрнаступ, більше року воював на Бахмутському напрямку.

Після поранення і лікування Росомаха знову опинився в Президентській бригаді — його запросив побратим, з яким вони разом починали ще на початку повномасштабної війни. «Хотілося саме як пілот FPV-дронів розвиватися, мав вже досвід, і ВОС навіть отримав. Але на той момент в підрозділі була нагальна потреба в аеророзвідці, тому почав цим займатися», — розказує Росомаха.

Сьогодні його роль головного сержанта полягає в роботі з людьми. Він навчає новачків роботі з «мавіками» та FPV, вводить у специфіку підрозділу, пояснює різницю між навчальним курсом і реальними бойовими умовами. Не забувають і про стрілецьку підготовку:

«Пілотам не слід забувати про те, що бувають різні випадки, буває таке що й стрілковий бій треба прийняти… Тому ми виїжджаємо на полігони, стріляємо, розбираємо ситуації», — каже Єгор.

Окремою частиною обовʼязків головного сержанта Росомаха вважає особистий приклад, бо не дарма гаслом сержантів є фраза «Слідуй за мною, роби як я». Це стосується як навичок пілотування, стрільби і тактики, які Єгор має завдяки своєму досвіду на різних посадах у війську, так і переходу на українську мову.

«Я сам колись дві мови використовував в побуті, але після того, як стількох друзів втратив – я більше не можу мовою ворога говорити. Але зараз на побратимів не тисну, вважаю це неправильним підходом. Я вірю у “лагідну українізацію”, бо бачу що це ефективно».

Росомаха переконаний: знищення ворога — це тактика, а українська мова і культура — стратегія. Без другого перше не матиме сенсу.

«Розвиток української культури і навіть проста можливість говорити українською даються нам дуже дорогою ціною. Але ми воюємо саме за те, щоб ця культура не зникла — і про це варто пам’ятати».