«За дев’ять місяців із цими хлопцями я пройшов більше, ніж із деякими знайомими за все життя».
Військо жорстко відфільтрувало коло спілкування Ярослава «Малого». Хлопець зізнається, що зв’язок із багатьма знайомими зійшов нанівець. Дехто з тилу не розуміє його вибору або ставить недоречні запитання на кшталт «нащо воно тобі треба?».
«Я просто маю знайомих, які залишили країну. Запитують: „Для чого ти там воюєш?“ Слухайте, у кожного свій шлях, я їм не суддя. Але я не зобов’язаний комусь щось доводити або виправдовуватися, чому я все ще у війську та не тікаю».
Натомість у своєму взводі технічного забезпечення Самохідного артилерійського дивізіону він знайшов справжню підтримку та братерство.
«Тут є хлопці, які прийшли воювати ще у 2022-му. І немає такого, як часом лякають, що мобілізованих якось утискають. Навпаки — допомагають, підтягують, пояснюють нюанси. Усі тут — майстри своєї справи».
Мобілізували Малого у травні 2025 року. Після БЗВП потрапив до Президентської бригади. Свою службу Ярослав розпочав як такелажник: копав окопи та облаштовував позиції. Там його помітили та запросили до ВТЗ.
«Хлопці побачили, що я швидко вчусь, здатний до комунікації, що зі мною можна працювати. Вони самі зробили відношення, щоб я перевівся саме до них у підрозділ».
Зараз Малий ремонтує гармати та повертає до бою артилерійські системи. Спочатку не все розумів, не все виходило. Але здорове ставлення командирів та колективу стало опорою та допомогло опанувати необхідні навички.
«Мене тут усе влаштовує. Немає жодного бажання кудись переводитися. Навіть коли їду у відпустку — ми постійно на зв’язку. Це один із найкращих колективів! Мені неймовірно пощастило з командою. Ми всі тут одне ціле».
