“Я розумію хлопців, які приїжджають за нашими “бімбочками”. Вони дивляться на це все і питають: “Ну ви не боїтеся?”. А потім один одному: “Давай, — каже, — швиденько вантажимось і поїхали від них. Вони тут навіжені!”.
Євгену 47 років. Він “робить бімбочки” у взводі інженерно-технічного забезпечення батальйону безпілотних систем. Має позивний “Бабуля”.
Він долучився до війська влітку 2024 року. Підписав контракт на три роки. Спроби стати в стрій у 2022-му закінчилися нічим — за спиною у Бабулі не було навіть строкової служби, тому ТЦК неодноразово відправляло додому. Так тривало певний час, аж поки Женя не зустрівся зі своїм майбутнім командиром.
“Ми розговорилися, і він запропонував: “Давай до мене, будеш на відповідальних місцях, свою службу нести”. Для мене це був ідеальний варіант. Замість того, щоб чекати, поки тебе заберуть у невідомість, я йшов по контракту у конкретний підрозділ до відомих мені людей”.
Женя каже, що щиро “кайфує” від роботи з вибухотехнікою.
“Я, звісно, не зустрічаюся з під*рами отак, віч-на-віч, але фактично я їх все одно обнуляю. Зі 100 скидів, які ми з хлопцями робимо, 40 влучають в ціль. Не кожен штурмовик 40 ворогів закриє, а наші вироби — можуть”, — переконує Бабуля.
До того, як почати працювати безпосередньо з вибухівкою, Бабуля встиг послужити в аеророзвідці. Працював із сучасними системами спостереження. Його підрозділ мав завдання — виявляти ворожу техніку та позиції.
“Ми передавали координати, а далі працювала наша арта. Комбат регулярно пересилав нам подяки від вищого командування та відео, де за нашими даними знищували танки, комплекси та іншу техніку”.
