Артилерист Олексій з позивним “Дєрзкий” – заряджаючий у 2-му САДн Окремої президентської бригади – вперше доєднався до лав Збройних сил ще в 2014-му році. Кулеметником Дєрзкий захищав Луганський аеропорт, був в оточенні.
“В 22-му році я прийшов в армію сам, бо не хотів терпіти оцю навалу п***рів”, – розповідає військовий. – “Я прийшов до ТЦК, кажу, забирайте. В мене запитали військовий квиток… А я і кажу – нема, жінка заховала! Не хотіла, щоб я йшов. Добре, що було УБД з 14 року. Через півтори години мені подзвонили і вручили повістку. За розподілом потрапив в артилерію”. Колишній піхотинець не одразу звик до артилерії: “Я сів на САУ після піхоти. Я тоді все казав, ну який я артилерист, якщо я піхотинець, я з кулеметом бігав під час АТО. А тут спробував – і мені сподобалося”.
З підступністю росіян Дєрзкий познайомився під час своєї служби в зоні АТО. “Коли вони [під час АТО – ред.] домовлялися про перемир’я, нам казали “Спостерігайте”. Заходять їхні колони, а ми спостерігаємо. Вертаються танчики, вони за день нагнали техніку, шурують по нас – а нам не можна стріляти було. Росіяни на****ють всіх на кожному кроці”.
У 2014 році Дєрзкий та його підрозділ захищали Луганський аеропорт і опинилися в оточенні: “Коли я попав в аеропорт, побачив: це не сепаратисти, це – росіяни. На моїх очах збили наш літак, де загинуло 49 десантників та екіпаж. Наш підрозділ повинен був розгружати цей борт. Після цього припинилося постачання їжі, води, БК. Спочатку нам скидали на парашутах паливо, БК, все інше. А потім вже не виходило. Всі запаси ми з’їли.
Вода – дощ прийшов, то можна якийсь чай заварити, трави нарвав – ось тобі чай. А їсти-то хочеться. І от стоїмо ми якось з пацанами на позиції, а тут змія. Я кажу: “Хлопці! Змія!”. Трубою голову їй відбили і зробили “китайську кухню”. Знаєте, доволі таки смачна була. Так їсти хотілося. Протягнули. А потім через пару днів вже нам пробили коридор. Наші пробились”.
