Роман “Француз” займається НРК (наземні роботизовані комплекси) у 4-му механізованому батальйоні. Втім, пригадує, що коли вперше побачив НРК — той не викликав у нього ентузіазму. Машина просто стояла в гаражі й здавалася марною.

“Куди його засунути?! Воно їде 2 км на годину!. А з відео то взагалі — як прискорюється до кілометра — все, відео пропадає. Ну, користі нуль!”, — згадує Француз свої враження.

Все змінилося, коли командування, розуміючи зростаючу небезпеку логістичних операцій, вирішило зробити ставку саме на роботизовані платформи. Після серії експериментів і вивчення матчастини хлопець зрозумів просту істину — якщо хочеш, щоб робот був помічний, в нього треба вкластися.

“НРК ідуть базові, недообладнані, і треба ще купу грошей і сил в них втулити, щоб він поїхав на той нуль”, — пояснює Роман.

В батальйонних майстернях вони з хлопцями постійно вдосконалюють своїх роботів.

Тим паче, що кожна місія є унікальною. НРК доводиться постійно переобладнувати: міняти колеса, приварювати нові кріплення для специфічного вантажу, адаптувати платформу під конкретні умови.

За словами Романа, найпростіше в його роботі — це сидіти за пультом і керувати машиною. Справжні ж виклики лежать у площині підготовки.

Робота оператора НРК не має графіка, вихідних чи перерв. Це цілодобове чергування, де готовність до виїзду — перманентний стан.

“Ми працюємо 24/7”, — коротко описує свій режим Роман. — Команда постійно перебуває “на низькому старті”, очікуючи на сприятливі погодні умови або тактичне “вікно”, коли можна виконати завдання. Буває, що на такий момент доводиться чекати по дві доби, спати по черзі по кілька годин, щоб не проґавити нагоду”.