“Я вважаю, що найголовніше на війні не вміння влучно стріляти. Найголовніше — медична підготовка”.

“Замок” — піхотинець і знає, про що говорить. На нулі з ним сталася пригода, про яку він буде згадувати все життя і переповідати кожному новоприбулому солдату.

Костянтин з побратимом виконували бойове завдання. Працювали двійками. Раптово — скид. Різкий притлумлений крик побратима і червона пляма, яка швидко розповзається по його формі.

“Прилетіло йому і в ногу, і в руку. Але там таке. Саме прикре, що в шию уламок потрапив”, — згадує Костянтин.

Замок відтягнув стікаючого кров’ю хлопця до найближчої “лисячої нори”. Надав першу медичну допомогу.

“Кров лилася потоками! Уся його форма, уся моя — все багряне. Він благав мене, щоб я його застрелив. Дуже боляче йому було. А я кажу, що не буду. Гарний хлопець, молодий. 27 років йому. Кажу, ми ще з тобою поїдемо до тебе в Кривий Ріг, до дівчат і горілку будемо пити”.

Дві доби Костянтин боровся за життя побратима. Допомагали наші безпілотники — скидали ліки та знеболювальні.

“Слабенький він був дуже. Загалом багато крові втратив. Мені медики пізніше сказали, що десь два з половиною літри. Але день на четвертий-п’ятий вже почав більш-менш відновлюватися”.

Замок дочекався, коли напарнику стало трохи легше та вивів його на іншу позицію. Після чого хлопець самостійно 18 кілометрів виходив до пункту евакуації. Дійшов. Його доставили до лікарні. Зараз він на відновленні.

“Зідзвонюємося постійно. Дякує мені, що не послухав його тоді та не добив. Запрошує мене до Кривого Рогу. А що я? — Я вдячний навчанню. Вдячний, що інструктори приділяли стільки часу медичній підготовці та наданню першої допомоги. Бо, якби не ганяли нас на такмеді, молоде життя могло би обірватися. Я б собі тоді не пробачив”.