“Перші півтора місяця мала квадратні очі. Стільки травм одночасно мені ніколи не доводилось бачити. Коли ти працюєш в цивільній операційній, то зазвичай знайомишся з пацієнтом заздалегідь — домовляєшся про операцію, питаєш про самопочуття, дивишся анамнез. Тут з пацієнтом і його діагнозом ти знайомишся в максимально екстремальних умовах”.
Олеся з позивним “Кола” працює на стабпункті 3-го механізованого батальйону на Новопавлівському напрямку. До 2023 року вона жила в Мирнограді, на Донеччині. Працювала операційною медсестрою у ЛОР-відділенні місцевої лікарні. Коли перебування в місті стало вже вкрай небезпечним, дівчина перебралася до столиці. Як медик вона мала стати на облік до місцевого ТЦК. Прийшла і дізналася, що такі як вона зараз дуже потрібні на фронті.
“Це було несподівано, але я не вагалася. Від самого початку я чітко знала, де мої навички будуть найпотрібнішими — на «стабіку». Мій досвід найкраще підходить саме для такої роботи, де кожна секунда і кожна вправна дія рятують життя. Я вважаю, що операційна медсестра не має сидіти в медроті, бо вправні руки на стабіку потрібні завжди”.
“Війна змінила мене кардинально. Навіть рідні про це кажуть. Кажуть, що стала “воякою”. Річ у тому, що на стабіку ти маєш позбутися емоцій. Не брати нічого близько до серця. Це буквально умова виживання. Якщо будеш переживати кожен випадок — депресія і апатія постукають дуже швидко. Я постійно собі повторюю — це робота, просто робота”.
Однак Олеся визнає, що не завжди вдається зберігати рятівну відстороненість.
“Однією з найболючіших втрат для мене стала загибель мого друга — Саші Білоконя. Він був чемпіоном України та світу, стронгменом, неймовірно позитивною людиною, яка дуже хотіла всім допомогти. Ця втрата була раптовою і приголомшливою… Я його зустріла о 12 дня, поговорили, посміялися… а потім вже о 6-й вечора прийшли, кажуть — він двохсотий… Найважчим було виконувати свої медичні обов’язки: робити фотозвіти, фіксувати смерть друга… Це було дуже, дуже, дуже складно. Але, на жаль, така реальність. Ти втрачаєш друзів, але мусиш продовжувати працювати”.
На запитання про те, що дає сил продовжувати боротьбу, Кола відповідає без паузи на обдумування. Ніби подумки повторює це кожного дня.
