«Нам часто кажуть про стандарти НАТО, але те, що робимо ми… Там максимум кажуть нічого не чіпати».
«Лучник» — фахівець з реінжинірингу та модифікації боєприпасів у підрозділі «Булава» 3 мехбату Президентської бригади. Він займається повним циклом створення засобів ураження: переробляє штатні боєприпаси, виготовляє власні електродетонатори і створює саморобні аналоги дефіцитних мін. Частина рішень народилася вимушено: заводських електродетонаторів у країні фактично немає, запаси ПОМ-2 вичерпалися, а потреба в мінуванні лише зростає.
«Я до 2023 року був протитанкістом, і з розвитком безпілотних систем багато хто з нас перекваліфікувався тоді в саперів-інженерів. Ну, я в дитинстві не дуже любив в комп’ютерні ігри грати, тому не розглядав можливість стати пілотом», — каже Лучник.
Окрема історія — навчання за кордоном. Деякі побратими Лучника проходили підготовку в країнах НАТО, але очікування та реальність розійшлися: наших бійців вчили просто не торкатися підозрілих предметів і діяти суто за протоколами безпеки. Наші ж сапери працюють у зовсім іншій площині: не лише знешкоджують міни, а й конструюють, модернізують і запускають у виробництво нові рішення.
«Ми самі постійно навчаємось і до того ж переймаємо досвід наших колег. Я регулярно спілкуюся з суміжними підрозділами та іншими батальйонами нашої бригади. Допомагаємо один одному, обмінюємося новими ідеями та розробками».
Сам Лучник із Закарпаття і на момент початку повномасштабного вторгнення був за кордоном. На початку березня 2022 року він повернувся до України й одразу вступив до війська.
«Думав тоді, що це на пару місяців, пів року, може. Але затягнулося все, вже четвертий рік тут. Працюємо по 12–14 годин, подеколи і по ночах, коли є термінові задачі. Прямо тут і живемо, але треба працювати. Бо хто, як не ми?»
