«Піхотинець ходить на такі дистанції, переносить “на горбу” стільки, що будь-який віслюк закурить у сторонці».
Роман «Мавр» — заступник командира четвертого мехбату. З перервами у військових структурах він уже майже 30 років. Каже, що піхотинця початку 90-х та сучасного порівнювати неможливо.
«Це дуже різні фахівці. Зараз піхотинці це «спецназ на мінімалках» , вони займаються домедичною допомогою ,зв’язком, мінно-вибуховою справою, інженерним обладнанням та тактикою. При цьому їм ще й стріляти треба. Це надлюди».
Роман із подивом дивиться на кінострічки, кліпи та різного роду «байки» про роботу піхоти. Каже, що справжнього там немає нічого — все значно складніше. Піхотинцю треба дійти до позиції, що стає дедалі важче. Потім — відпрацювати на позиції та перетворити пр0тивника «на відходи». І вже по завершенню бойового завдання саме складне і важливе – це повернутися.
«І це не так, що відпрацював вісім-дев’ять годин і — додому. Як то кажуть, піхота працює не 24/7, а 25/8. І всі, хто тут знаходиться, живуть у такому ритмі. До того ж тебе постійно «утюжить» арта, міномети, FPV та скиди. Складно? Дуже складно. Відпочити хочеться, а замінити нема ким».
«Мавр» каже, що їм потрібні всі: інженери, працівники IT-сфери, зварювальники, водії тощо. Абсолютно кожному можна знайти місце. Але поки вони тримають позиції фактично одним складом і практично без відпочинку.
«Хто повірить чи не повірить — мені байдуже. Але я кажу як є. Так, я можу поїхати на відпочинок. А хлопець, який сидить на самому «нулі» — не може. Тож мені просто соромно дозволити собі відпочивати, поки вони там, вибачте, їб***ть. І у нас всі такі. Ми їх не лишимо».
Поки піхота на позиціях, завдання усіх інших — забезпечити її всім необхідним та вберегти, щоб ворог не міг навіть близько підійти.
«Ми виявили рух на відстані до п’яти кілометрів від нашого «нуля». І ми лупимо в0рогів уже на підході всіма можливими силами та засобами, аби вони тільки не дійшли до наших хлопців. Розумієте, ми як маленький організм, і намагаємося берегти одне одного».
