“Зі зростом 150 сантиметрів я навряд чи стану хорошим штурмовиком. Не хотіла бути баластом для інших. Хотіла бути допомогою”.
Дарина на псевдо “Navi” одного дня спробувала чесно спитати саму себе: де я буде найкориснішою? Відповідь привела її до підрозділу “BULAVA” 5-го мехбату Президентської бригади, де вона стала операторкою дронів-перехоплювачів.
Дарина працює без звичного режиму дня. Заснути можна будь-якої миті, але так само будь-якої миті доведеться прокинутися, взяти пульт і за кілька секунд прийняти правильне рішення.
“Ти можеш поспати десять хвилин, а потім уже працювати по цілі. Тут не буває режиму сну. Треба бути готовим завжди”.
Дарина каже, що у війську швидко перестаєш думати про те, хто перед тобою. Не має значення, хлопець ти чи дівчина. Значення має тільки те, чи корисний ти і чи ефективно виконуєш свою роботу.
“Я не відчуваю себе якоюсь особливою. Роблю те саме, що й усі. Якщо ти не виконуєш свою роботу, то яка різниця, хто ти?”
Для Navi найважливішим залишається вибір, який вона зробила одного дня. Вона могла залишитися волонтеркою, могла обрати інший шлях. Але каже, що тоді зрадила б власним принципам. Тому родина дізналася про її рішення піти до війська за день до відправки, коли вони побачили її зібраний рюкзак на порозі.
“Я пишаюся не тим, що я у війську. Я пишаюся тим, що не зрадила собі”.
