«Ніч» — оператор розвідувального БпАК Президентської бригади. До великої війни він будував своє життя в Костянтинівці, куди вимушено переїхав з рідного Донецька ще в 2015 році. Каже, що тоді надивився на місцеву «махновщину» та суцільний бандитизм в окупації і вирішив, що його родина має жити в нормальному, цивілізованому суспільстві.
«Владу там отримали ті, хто ще вчора був ніким: наркомани, алкаші, вся ця братія. Заходиш у магазин, а там стоїть пʼяне тіло з автоматом. Терпіти це було вже неможливо, хотілося нормального життя».
Усе довелося залишити знову у 2022 році. З початком повномасштабного вторгнення «Ніч» спочатку вивіз сім’ю на захід України. Їхали без чіткого плану — просто шукали місце, де буде безпечніше. Коли приїхали, він вже знав, що робити.
«Приїхали в п’ятницю, а в понеділок я вже був у військкоматі. Питають мене там: “Ну що, служити поїдеш?” Я кажу: “Ну, поїду”. А вони: “Через дві години в тебе відправка”», — згадує «Ніч».
Після навчального центру він одразу потрапив до Президентської бригади, спочатку був у пішій розвідці, а пізніше перейшов на «крила».
На п’ятий рік війни найскладнішим для «Ночі» залишається не служба і не навантаження, а те, що він пропускає дорослішання своєї доньки: «Я йшов, коли дитина була зовсім маленька, а зараз уже 8 років буде. Прикро, що не застаю саме ті роки, коли вона росте».
Вони постійно на зв’язку телефоном, а під час коротких відпусток він намагається надолужити цей час. Донька дуже пишається батьком і малює йому малюнки, які підписує: «мій герой».
Для “Ночі” це і є головна мотивація. І, водночас, відповідь на питання, що для нього означає перемога: одного дня повернутися додому — і вже не прощатися.
