«Нормально співіснувати з ворогом ми зможемо лише через декілька поколінь. Поки дитина знатиме, що на війні загинув її батько чи дід, — наврядчи ми зможемо добре спілкуватися й дружити», — вважає «Пікассо».
Назарій «Пікассо» служить у самохідному артилерійському дивізіоні Президентської бригади. Завдання для військовослужбовця знайомі, адже строкову службу проходив у ремонтно-відновлювальному полку на Миколаївщині. «Ми ремонтуємо машини, техніку, САУ. А так я водій — сіли й поїхали туди, куди потрібно».
Позивний «Пікассо» отримав завдяки своїй цивільній діяльності. За освітою Назарій – учитель фізкультури, але для роботи обрав сферу виробництва та розповсюдження фарб. Службу розпочав у 2024 році, після завершення навчання. До ЗСУ прийшов добровільно.
«Я прекрасно розумів, що це нас так чи інакше не омине. Закінчив магістратуру, донька трохи підросла — і все. У мене тут служив кум, саме в нашій бригаді. Каже: “Ходімо до мене”».
Бойове хрещення отримав під час виконання завдань на Сумському напрямку. Найяскравішим спогадом для Назарія залишається перший виїзд:
«Встановлювали РЕБ на САУ. Я лише два дні як почав служити. Наші прикордонники відкрили вогонь, зробили кілька пострілів — і тут “відповідь”: близько 10–12 прильотів. Пам’ятаю, ми просто сиділи в капонірі біля установки й дивилися один на одного. Я кажу побратиму: “Ну що?”. А він відповідає: “Не переживай, двічі не помремо”».
Попри важкі моменти, найбільше зігріває душу родина — адже все це заради них.
«За родиною в будь-якому разі сумуєш. Особливо коли маєш маленьку доньку, яку бачиш лише 30 днів на рік. Ті моменти, коли вона почала ходити, говорити, — ти не бачиш наживо, живеш із ними через телефон. Але розумієш, що це потрібно для того, щоб вона могли жити».
