Про військових водіїв часто кажуть, що для їхньої роботи потрібно мати “сталеві яйця”. Максим на псевдо «Сова», водій батальйону безпілотних систем, знизує плечима — каже, справа не в безстрашності, а в розумінні відповідальності.
«Яйця у всіх однакові. Страх є завжди — немає людей, які нічого не бояться. Але ти розумієш, що на тебе чекає, і все одно їдеш. Бо там, на позиціях, є люди, яким я потрібен».
За один тиждень машини, на яких їздив Максим, тричі потрапляли під удар. Одна згоріла повністю, дві — отримали серйозні пошкодження.
«Недавно було таке: робив ротацію, заїхали на позицію — дорога чиста. Виїхали через хвилини три, проїхали 100 метрів тим самим маршрутом — підриваємось. Скоріш за все, то була магнітна міна», — згадує Максим.
Під час підриву на міні напарник Сови отримав осколкові поранення, а сам Максим — контузію. Лікарі та командири радили пройти обстеження в госпіталі, але після кількох днів відпочинку він повернувся до роботи:
«Ну поїду зараз, проваляюсь той тиждень, щоб що? Тут роботи багато: продукти і БК підвозити, хлопців на ротацію забирати. Як я їх зараз залишу?»
Згодом на цій самій ділянці він ще двічі потрапляв під атаку дронів.
«Побачили, як прямо перед нами з дороги піднімається “ждун”. Варіантів не було — тільки вистрибувати на ходу», — каже він.
У третій поїздці дрон вдарив уже після маневру авто в посадку: машину вдалося загасити й навіть виїхати назад на двох уцілілих колесах.
Максим родом з Києва. В цивільному житті займався ремонтом машин, працював водієм-далекобійником і доставляв вантажі різними країнами Європи. Каже, що перед початком великої війни був варіант виїхати за кордон:
«Міг би сісти на фуру і поїхати, згодом сімʼю забрати. Але такий варіант не для мене. Як я можу поїхати кудись, коли у мене тут вся моя сімʼя? Жінка, син, два онуки — всі тут, тут мій дім».
