Цивільне минуле Владислава могло б стати основою для тревел-блогу. Три роки він працював далекобійником на європейську фірму, об’їздивши Італію, Іспанію, Францію та Бельгію.
Владислав повернувся з каденції в Україну за два тижні до вторгнення. Він міг би виїхати назад, міг би залишитися в безпечній тиловій Уманщині, але обрав обов’язок. За плечима вже був солідний бойовий досвід: 2014-й рік, 93-тя бригада «Холодний Яр», перша рота. Тоді вони тримали сектор навколо Донецького аеропорту — Піски та Опитне.
Сьогодні чоловік служить навідником САУ в самохідному артилерійському дивізіоні нашої бригади.
Влад каже, що війна, яку він знав у 2014-му, померла. На зміну класичним дуелям артилерії прийшли технологічні хованки.
“Дрони змінили все. Вони вистежують нас, намагаються знищити. Дрон не атакує з неба стрімко. Він повільно летить крізь ліс, орієнтуючись по коліях від коліс, вишукуючи ціль. РЕБ проти нього безсилий, бо сигнал іде по фізичному дроту”.
Був випадок, коли такий дрон із бойовим зарядом заплутався в маскувальній сітці їхньої гармати. Бійцям довелося вручну перерубувати леску, ризикуючи злетіти в повітря щомиті. Влад із легким сумом в голосі говорить, що цей технологічний дарвінізм потроху витісняє стару артилерію.
“Але то все таке. Переживем, як то кажуть. На кожний лом знайдеться свій прийом. От що дійсно важко — це роками в лісі сидіти. Вже рік сидимо на цій позиції. Я розумію, що в лісі це не на самому передку — гріх жалітися. Але 11 місяців серед дерев — це прям дуже на психіку давить. У відпустку іду як той дикун з джунглів”, — Влад переводить свої скарги на гумор.
З планами на “після війни” чоловік ще не визначився. Каже, що все залежить від того, як вона закінчиться.
“Якщо у нас знову буде такий “ні мир, ні війна” як було після 2014-го, то я жодних ілюзій не маю. Передишка буде недовгою. Чесно, я вже достатньо віддав війні — рік строкової, рік в АТО і вже чотири роки тут. Нам потрібен надійний мир, з гарантіями і з гарантами. Тільки тоді можна щось планувати”.
