Старший сержант “Заря” вже 16 років як вийшов на пенсію. Однак, чоловік не зміг всидіти вдома. Тепер його задача — безпечно довозити пілотів БПлА на позиції та з позицій цілими і неушкодженими.

“Коли я кажу, що мені 52 роки і що з них 16 я вже на пенсії — у людей округлюються очі”, — посміхається Заря.

Віталій працював старшим опером у Кропивницькому слідчому ізоляторі. З часом, коли в Україні скасували смертну кару, в установі відкрили сектор для довічно ув’язнених. Чоловік став його керівником.

“Робота була настільки специфічною, що держава передбачила для нас особливі умови. Якщо для більшості співробітників роки служби рахували як «три за чотири», то на моїй дільниці рік ішов за три”.

Зарю зняли з військового обліку ще у 41 рік. Вислуга років. Але під час “великої війни” він не зміг бути просто спостерігачем.

“Я часто ставлю собі риторичне питання: «Якщо всі відмовляться, то що буде?». Мені неприємно бачити, як чоловіки, набагато молодші за мене, ховаються чи тікають. У кожного свій вибір, але я свій зробив”.

Сьогодні Заря служить водієм-електриком у підрозділі БПлА “BULAVA” 3-го механізованого батальйону.

“Я завжди любив водити машину, але тут ця справа набула нового сенсу. Більшість водіїв у нашому підрозділі — мого віку. Ми, мабуть, психологічно інакше сприймаємо відповідальність за молодих хлопців, яких веземо на позиції. Вони довіряють нам свої життя. Буває, мчиш вночі так, що хлопці, тримаючись, ручки в машині відривають. У ці моменти їхня безпека — у твоїх руках. Це і є наша місія: довезти живими туди і забрати живими звідти”.